Аналіз судової практики шодо визначення юрисдикційної підсудності справ про захист авторського та суміжних прав

Позови про захист авторського права і (або) суміжних прав пред’являються до суду за загальними правилами підсудності, визначеними главою 1 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про авторське право та суміжні права” (далі — Закон) автор – фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

У зв’язку з цим у Постанові Пленуму Верховного суду України № 5 від 04.06.2010 (далі – Постанова) питання щодо визначення юрисдикційної підсудності справи зазначається наступне (тут та далі виділення автора): усі спори щодо визнання авторства на твір належать розгляду в порядку цивільного судочинства, в тому числі в разі набуття юридичною особою права суб’єкта права інтелектуальної власності на твір, який створений у зв’язку з виконанням трудового договору (ч.2 ст. 429 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)) або який створено за замовленням (ч.2 ст. 430 ЦК України ).

Разом з тим, навіть за наявності такого роду роз’яснень спірні моменти у питаннях визначення належної юрисдикційної підсудності справи існують. Зокрема, коли учасником спору є фізична особа-підприємець. Так, у справі № 22-ц-1163/2011 позивач звернувся до Рівненського міського суду з позовом про стягнення компенсації за порушення авторських прав. Ухвалою судді Рівненського міського суду від 22 серпня 2013 року було відкрито провадження у даній справі. Згодом відповідачем було подано апеляційну скаргу на предмет скасування ухвали про відкриття провадження по справі з підстав невірно визначеної судом юрисдикційної підсудності справи. В обгрунтування своїх вимог апелянт вважала, що оскільки вона, відповідачка, є суб’єктом підприємницької діяльності, то спір в силу ст.12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) підлягає розгляду господарським судом Тернопільської області.

Згідно ч.3 п.3 Постанови при визначенні судової юрисдикції інших категорій справ щодо захисту авторського права і (або) суміжних прав суди виходять з положень статей 3 та 15 ЦПК України, cтатей 1 та 12 ГПК України. Зокрема, в порядку цивільного судочинства підлягає вирішенню спір за участю фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності, якщо цей спір виник не у зв’язку зі здійсненням нею господарської діяльності. Тому із зазначених вище підстав у задоволенні апеляції було відмовлено.

Заслуговує на увагу й інший приклад із судової практики, що стосується територіальної юрисдикції розгляду справ. По справі № 22-ц-1163/2011 в листопаді 2010 року ОСОБА_6 подала до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю „Аспект -2007”, ПП „Агенція захисту інтелектуальної власності в Україні” про захист авторських прав і виплату компенсації за порушення майнових авторських прав.

На підставі зазначеної заяви суддею Деснянського районного суду 16 листопада 2010 року відкрито провадження у справі \а.с.16-17\.

15.03.2011 року місцевим судом було роз’єднано позовні вимоги ОСОБА_6 у самостійні провадження оскільки іх спільний розгляд ускладнював вирішення справи. У підставах необхідності роз’єднання позовних вимог суд наводив наступні: місцем знаходження відповідача ПП „Агенція захисту інтелектуальної власності в Україні” є Чернігів, вул..Горького,5 кв.6, а місцезнаходження другого відповідача ТОВ „Аспект-2007”: м. Київ, вул. Володимирська, 61\11, оф.43, юридична адреса: м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 51. Справа, в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ТОВ „Аспект -2007”, про захист авторських прав і виплату компенсації за порушення майнових авторських прав передана для розгляду до належного суду м.Києва.

Передаючи справу, в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ТОВ „Аспект -2007”, про захист авторських прав і виплату компенсації за порушення майнових авторських прав для розгляду до належного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 109, 116 ЦПК України. Суд зазначив, що справа підлягає розгляду судом за місцем знаходження юридичної особи, ТОВ „Аспект 2007”.

Зазначене рішення оспорювалось у апеляційному порядку позивачем, однак позиція апеляційного суду була аналогічною позиції місцевого суду, на підставі чого у задоволенні апеляційних вимог відмовлено у повному обсязі.